У більшості випадків замовники або підрядники помилково надмірно заглиблюють вигрібні ями та септики. Копають ями на глибину 3 – 4 – 8 метрів. Зустрічаються ями, навіть, 18-метрової глибини. Роблять це від незнання механізму, який полягає в основі природного явища – кругообігу води у природі. Вода від епіцентру зливу (каналізаційної споруди у вигляді вигрібної ями, септика і таке інше) розтікається не вниз нижче дна резервуару, а по горизонту, у найближчому до поверхні земної кори прошарку ґрунту. Тому що саме на поверхні ґрунт має більш високу якість гігроскопічності і меншу щільність, ніж на глибині, що обумовлює його високу спроможність поглинати воду. Рідина, або погано, або зовсім не поглинається на глибині. Але це ще не все. У процесі розтікання вширки у ґрунті вода обов’язково підіймається вверх, як по ґніту і відбувається її ефективне випаровування в атмосферу. Так діє одвічний закон кругообігу води у природі.
Для тих, у кого бактерії не працюють у ямах глибиною від 5 метрів і більше, звертаємо увагу, що на такій глибині унеможливлюється робота і бактерій. Потрібно в такій ситуації використовувати штучну аерацію донного типу, щоб додатково насичувати киснем рідину. Кисень природньо не може потрапити на велику глибину. До того ж брак кисню і стоках і в ґрунті по за стінками ями або септика створює такі умови, при яких аеробні бактерії не можуть працювати і взагалі існувати. А від так, то бактерії без надходження кисню не відновлюють чистоту ґрунту на великій глибині, і вода залишається і накопичується в забрудненому жирами ґрунті, і не може випаритися в атмосферне повітря. Це провокує підвищення рівня каналізаційних ґрунтових вод, гальмування і зупинку дренажу стоків, і в решті решт, переповнення каналізації.
Робимо висновок, що вигрібна яма чи септик не повинні проектуватись і будується глибше, ніж 5 метрів. Поля фільтрації переважно влаштовують на глибині від 0,7 до 1,2 м, що сприяє більш швидкому випаровуванню рідини.